У День філолога про актуальне: українську мову, реформу правопису та комплекс меншовартості

Інтерв’ю з доцентом кафедри української мови Наталією Шереметою - заступником декана української філології та журналістики з навчальної роботи та забезпечення якості вищої освіти Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка.

- 11 травня Шостий апеляційний адміністративний суд скасував рішення Окружного адміністративного суду Києва, відновивши чинність Нового правопису 2019 року. Я б хотів дізнатися Вашу думку щодо цієї події. Чи вважаєте ви, що це відстоювання української мови, захист від русифікації і таким формується патріотизм мови?

- Зрозуміло, що докорінна реформа правопису була давно на часі, тому що від 1933 року він постійно зазнавав зросійщення.

Ми маємо пам’ятати про Харківський правопис 1928 року, який об’єднав східну і західну українську традицію написання. Тоді Східна і Західна Україна були розділені кордоном. Та все ж західноукраїнські мовознавці приїхали до Харкова і погодили консолідований правопис. Це була знакова подія для всієї України. Зрозуміло, що він був компромісним, тому однозначно не задовольняв нікого. Та все ж усім стало зрозуміло, що можна творити спільну літературну мову, з єдиним правописом.

На превеликий жаль, телеграма Сталіна 1933 року про припинення українізації стала крахом усіх починань. Народний комісар освіти Микола Скрипник нібито покінчив життя самогубством. А правопис нашвидку переписали, а точніше, скопіювали з російського взірця. З того часу наш правопис, та й уся мова, були спрямовані на зближення з «великим, могучим» – з російською мовою, отож, були здеформовані чужим втручанням. Усі зміни скріплювалися заборонами, репресіями, вбивствами.

Українська мова ставала блідою калькою російської. Це відбивалося в найменших аспектах. Наприклад, як тільки в Росії було затвержено нові правила пунктуації, одразу ж запроваджувалися відповідні зміни в українській мові. Російський царизм забороняв українську мову як мову літературного спілкування, не дозволялося, наприклад, друкувати українські книжки й ін. А Росія комуністична перевершила своїх «папєрєдніків», втрутившись у внутрішню структуру самої мови. З одного боку, нібито підтримували національні мови, культуру, а з іншого, зводили все до «шароварства» і змінювали українську мову так, аби вона стала чітким віддзеркаленням російської і ніхто не вбачав відмінностей між ними. Скажімо, перекладача творів Леніна репресували за те, що той переклав слово «свобода» відповідником «воля». А це вже була крамола - вільний дух, козацтво.

Тому зрозуміло, коли наприкінці 80-х років XX ст. розпочалось національно-культурне відродження України, одразу постало питання правопису. До розгляду було запропоновано дві редакції Проєкту нового видання. На жаль, Проєкт Василя Німчука - знаного історика мови, члена-кореспондента НАН України так і не був схвалений. Натомість, було затверджено Український правопис за редакції Віталія Русанівського. Він опирався на попередні редакції, мотивуючи, що так «историческисложилось», аби догодити, як кажуть, і нашим, і вашим. Україна знову опинилась помежи двох берегів і не виявила стійкості, аби пристати до свого.

Відповідно, ні правопис 1990 р., ні наступне, доповнене видання 1993 р. не повернули українській мові її власного правописного єства.

2014 року російська агресія нагадала нам, що свою незалежність треба боронити. А головним бастіоном завжди була і буде мова. Розпочалася правописна реформа. Підсумком стала нова редакція Українського правопису (2019 р.).

Будь-яка реформа не відбувається легко, кожна з них - болісна. Правописна реформа не стала винятком. Першою причиною стало те, що правопис почали обговорювати всі, дехто - навіть не читаючи. Як на мене, кожен має займатися своєю справою: лікар лікувати, вчитель вчити, науковець творити науку. А мовознавці-науковці мали подати нам такий варіант, який би ми сприйняли. Лікар же не питає пересічних, які ліки потрібно запропонувати, щоби вилікувати хворого, так?

Ми на факультеті української філології та журналістики проводили круглий стіл "Правопис – мовна Конституція України. Якою їй бути?". Наші студенти-журналісти робили опитування і демонстрували нам сюжет, де респондент каже: - Не хочу я того правопису. - А ви його читали? - Ні, але я нічого не хочу.

Ми намагалися разом проговорити усі зміни написання, що нам запропоновані. Наприклад, усне мовлення досі демонструє вимову соли, радости, молодости. Воно є природнім, тому вже як норму введено до нового правопису. Згадаймо Михайла Коцюбинського, який написав "Тіни забутих предків". "Тіни", а не "Тіні", як вже згодом, за радянських часів, стали писати.

Завданням Українського правопису 2019 р. став відхід від російських насаджених рис і повернення українській мові своєї справжності, аби українська мова зазвучала по-українськи, а не скальковано-російською.

Ментальне сприйняття змін до правопису дуже різниться. Ніхто однозначно не сприймає новації, наводячи аргументи "за" і "проти".Тому багато пропонованих змін не увійшло до затвердженої редакції. Усі вчепилися, скажімо, до "индика". Ось і немає тепер того "индика" в новому правописі. Хоча направду, в усному мовленні українці вимовляють перший "і" перед "н" з наближенням до "и". Цей звук наш м’якший порівняно з російським "ы". І знову спрацювала закодована нам меншовартісність: "Якшо у російській мові немає слів, які починаються з "ы", то як це можуть бути в нас?".

Отож, перша наша помилка - це те, що на громадський осуд винесли правопис, який мали б обговорбювати лише фахівці. І, як наслідок, нова редакція нашої мовної конституції знову стала половинчастою. Варіантність - основна відмінність від попереднього правопису. А відсутність конкретики збільшує кількість помилок. І, зрештою, не догодили ні прихильникам змін, ні супротивникам. Дистанціюватися від російської мови все ж не вдалося.

Я вважаю, що варіантність не є вже аж таким злом, оскільки може призвести надалі до змін у живому спілкуванні, повсякденному вжитку. І якщо люди призвичаються говорити, наприклад "катедра", а не "кафедра", чи "проєкт", а не "проект", "Геґель", "Верґілій", то, можливо, з часом про таку двоїстість забудуть.

Нова редакція українського правопису має низку позитивних нововведень, зокрема, спрощено правила написання складних слів, великої літери й ін. І це добре, адже коли дитина приходить до школи, починає вчити мову, то їй все одно, як писати слово "мініспідниця" чи "експрезидент" - разом чи через дефіс. Правопис має спрощувати написання, аби було якомога менше винятків.

Отож, якщо першою помилкою стало обговорення правопису на вулиці, то другою, як на мене, стала українська традиція все вирішувати у не зовсім чесних судах. Адже Павло Вовк – суддя, голова Окружного адміністративного суду Києва, а не філолог, не мовознавець, аби вирішувати, яким провописом мають послуговуватися українці. Тому закономірно, що апеляційний суд скасував рішення попередньої інстанції про визнання незаконною постанови Кабміну щодо запровадження нового Українського правопису.

Ви запитуєте, чи правопис - політичне питання. Мова – це завжди політичне питання. Іноземну мову можна вивчити за три роки, а може, і швидше, а свою треба вчити все життя. Дуже важливо заговорити нарешті українською мовою, осмислити її норми і правила. Адже це означає - захистити себе й власні родини від переродження українців на тітушок, малоросів, хохлів. І, зрозуміло, що правопис, як кодекс наш, має полегшити сприйняття мови, полегшити написання. З іншого боку, він має віддзеркалити внутрішню суть мови, оту внутрішню структуру, яку втрачали упродовж тривалого часу.

- Враховуючи Новий правопис, чи потребує українська мова ще змін, тобто певних поновлень, ще нововведень, щоб більше захиститись від русифікації?

- Правопис – це конституція мови. Чим менше нею рухати, тим вона буде дієвіша і життєвіша. Тому ми не можемо змінювати правопис щороку, чи щодесять років – це не продукуватиме знання мови. Зараз ми маємо унормовувати саму мову: укладати словники, довідники, посібники з культури мови. Робота наша має бути спрямована й на продукування якісного продукту українською мовою.

- Тобто, після появи нового правопису мова стала більш досконала? Всі помилки, незрозумілості були певним чином виправлені?

- Не всі. Надмірна граматична варіативність, на мою думку, зацементувала «такісторічєскісложившеєся» і не позбавила правописного плюралізму. Й надалі хтось писатиме за одним взірцем, а хтось - за іншим. Це знову ж таки не об’єднало, хоча й дало ширший обшир можливостей.

А надалі: чим менше політики будуть втрачатися у мову, тим буде краще для всіх. Пам’ятаймо, що правопис, як і сама українська мова, - це остання бастилія нашої державності. Тому ми маємо його зберегти і дотримуватися.

Читайте також:"Вихованці ПНВО підкорили чемпіонат України зі скелелазіння".