12:54, 5 червня 2017 р.

Художниця Лариса Заярна: Хочу розкрити душу Кам'янця

Для Лариси Заярної, художниці, яка працює більше півстоліття, першочерговим натхненником на творчість залишається Кам’янець. Місто – головний герой її картин. Кам’янець на картинах митця, такий, яким запам’ятала його вічність: «Наше місто – це старовина. Відобразити його сучасним неможливо». Наповнені естетикою казки, роботи Лариси Заярної повертають до традиційних мотивів української культури.

Про любов до художньої творчості

У мене мама вишивала технікою рішельє, прекрасно шила. Вона була звичайною сільською жінкою, закінчила лише один клас, але мала величезне духовне начало. Потім я потрапила до школи Дмитра Івановича Бріка. Його можна назвати основоположником розвитку образотворчого мистецтва у Кам’янці. Він організував гурток у Будинку піонерів. Серйозно цим зайнявся, і ми, ті діти, які навчалися у нього, тепер усі стали художниками. Дмитро Іванович привив любов до художнього мистецтва, дав віру, зумів показати наскільки це цікаво, як це красиво.

Про максималізм юності

Уже після навчання у гуртку, шукали із друзями навчальні заклади для вступу. Нас дев’ятеро вирішили поступати в Санкт-Петербург, а я знайшла перед цим училище в Кишеневі. І тут мені приходить звідти запрошення. Я і подумала тоді, які хороші люди, у Петербурзі конкурс, а тут тебе ще і запрошують. Я і поїхала туди. А в Кишеневі нікого із знайомих, чужа мова, чужа країна. Я приїхала вступати на живопис, але дізналася, що директором відділення скульптури був вчитель із Кам’янця-Подільського Майков. На цьому факультеті я навчалась, але мене завжди більше приваблювало малювання, хоч краєм ока ходила подивитися, як відбувається навчання там. Викладачі радили перевестися. Але я дізналася, що на декоративному відділі приїхали нові спеціалісти зі Львова, вони вчили справжній науці: співвідношення кольорів, нові техніки. Тому я перевелась на декоративний відділ.

Про перші спроби

Після закінчення училища, повернулася до рідного міста. У Кам’янці працювала, після районної роботи, завучем. Ті художники, що навчали мене, стали моїми колегами. Ми робили розкішні виставки робіт. Кожного року потрібно було представляти найкращі твори мистецтва. А мені потрібно було також виставляти і свої картини, ще й щоб вони дійсно відповідали рівню. А я тоді мусила працювати, окрім творчості, ще й вчителем, бути мамою, а також займатися громадською діяльністю. Час був такий, що потрібно було відстоювати свою позицію, не давали нам спокійно жити.

Картини Лариси Заярної виконані у техніці холодного батіку, Чіткі лінії та яскраві кольори створюють особливе сприйняття. Самі роботи недовговічні, згодом вицвітають, навіть при дбайливому зберіганні

Художниця Лариса Заярна: Хочу розкрити душу Кам'янця, фото-1

Про експерименти і новаторство

Через хворобу, довелось залишити школу, я пішла в училище, де готувала художників-вітражистів, була в них майстром. Потім працювала завідувачем художньої школи Гагенмейстра, але проіснувала вона недовго. Ми хотіли відновити традиції мистецтва Кам’янця, не вийшло, школа втратила фінансування, арештували директора.

Я продовжила себе шукати, почала займатися керамікою. Ще тоді ніхто не працював з керамікою на Поділлі. Роботи часто горіли і тріскали, у мене була лише маленька піч, тому картини створювала невеличкі за розміром. Потім навчала учнів цій техніці.

Поступово я повністю перейшла на творчу роботу. Зараз веду гурток в школі-інтернаті для дітей із вадами зору.