Єврейська спадщина Нової Ушиці: цвинтар отримав огорожу та захист

Дня­ми у Но­вій Уши­ці на Хмель­нич­чи­ні за­вер­ши­ли вста­нов­лення ого­ро­жі нав­ко­ло єв­рей­сько­го цвин­та­ря.

Ро­бо­ти ви­ко­на­ли бла­го­дій­ни­ки з фон­ду ESJF (Єв­ро­пей­ська іні­ці­ати­ва зі збе­ре­жен­ня єв­рей­ських кла­до­вищ), а фі­нан­су­ван­ня на­да­ло Мі­ніс­терс­тво за­кор­донних справ Ні­меч­чи­ни.

Та­кі ого­ро­жі — це не про «фор­маль­ність». У ре­аль­нос­ті во­ни до­по­ма­га­ють поз­на­чи­ти ме­жі по­хо­вань, змен­шу­ють ри­зи­ки ви­пад­ко­во­го руй­ну­ван­ня та ак­тів ван­да­ліз­му, а го­лов­не — роб­лять міс­це ви­ди­мим для гро­ма­ди як час­ти­ну спіль­ної іс­то­рії.

Нова Ушиця — топонім із глибокою єврейською історією

Но­ва Уши­ця є впіз­на­ва­ною точ­кою на кар­ті єв­рей­ської спад­щи­ни. Тут три­ва­лий час ви­ру­ва­ло ак­тивне єв­рей­ське жит­тя, і в ок­ре­мі пе­рі­оди єв­реї ста­но­ви­ли по­над по­ло­ви­ну меш­канців міс­течка.

У до­ку­мен­тах і дос­ліджен­нях зга­ду­єть­ся й так зва­на «Ушиць­ка спра­ва» 1836 ро­ку — ре­зо­нан­сний про­цес, під час яко­го бу­ло за­ареш­то­ва­но та до­пи­та­но де­сят­ки лю­дей; се­ред за­ареш­то­ва­них був і зна­ний ха­сидсь­кий ца­дик Іс­ра­ель із Ру­жи­на, який зго­дом зму­ше­ний був ря­ту­ва­ти­ся вте­чею та осе­лив­ся у Сад­го­рі бі­ля Чер­нівців.

Кі­нець ХІХ — по­ча­ток ХХ сто­літ­тя по­ка­зу­ють мас­штаб гро­ма­ди: у 1897 ро­ці в Но­вій Уши­ці про­жи­ва­ло 2 213 єв­ре­їв, у 1910-му ді­яли п’ять си­на­гог і при­ват­на єв­рей­ська шко­ла, а чи­сель­ність єв­рей­сько­го на­се­лен­ня ся­га­ла 2 747 лю­дей.

Пе­ред Дру­гою сві­то­вою, у 1939 ро­ці, єв­рей­ська гро­ма­да на­лі­чу­ва­ла 1 547 осіб — приб­лизно 55 % на­се­лен­ня міс­течка.

Тра­гіч­ну ме­жу про­ве­ла на­цистсь­ка оку­па­ція: по­руч із міс­течком, в уро­чи­щі Три­хів ліс, є братсь­ка мо­ги­ла єв­ре­їв Но­вої Уши­ці та нав­ко­лиш­ніх на­се­ле­них пун­ктів, уби­тих під час Го­ло­кос­ту; час­ти­ну лю­дей де­пор­ту­ва­ли до Кам’янець­-По­діль­сько­го гет­то.

Що відомо про єврейський цвинтар у Новій Ушиці

За на­яв­ни­ми да­ни­ми, цвин­тар, імо­вір­но, зас­ну­ва­ли нап­ри­кін­ці XVIII — на по­чат­ку XIX сто­літ­тя. Най­дав­ні­ші з ві­до­мих ма­цев да­ту­ють­ся се­ре­ди­ною XIX сто­літ­тя, а ни­ні на те­ри­то­рії збе­рег­ло­ся близь­ко 100 над­гроб­ків, да­то­ва­них пе­рі­одом до 1997 ро­ку.

Цю хро­но­ло­гію під­тверджу­ють і про­філь­ні до­від­ко­ві ре­сур­си, які фік­су­ють приб­лизно сот­ню збе­ре­же­них ма­цев та най­но­ві­ші по­хо­ван­ня кін­ця 1990-х.

Піс­ля вій­ни в міс­течку за­ли­ши­ла­ся ду­же не­чис­ленна єв­рей­ська гро­ма­да, а та­кож був вста­нов­ле­ний ме­мо­рі­ал жер­твам Го­ло­кос­ту.

Хто такі ESJF і чому подібні проєкти важливі

ESJF — це Єв­ро­пей­ська іні­ці­ати­ва зі збе­ре­жен­ня єв­рей­ських кла­до­вищ, зас­но­ва­на у 2015 ро­ці за фі­нан­со­вої під­трим­ки МЗС Ні­меч­чи­ни. Їх­ня мі­сія — за­хист і збе­ре­жен­ня єв­рей­ських кла­до­вищ у Єв­ро­пі че­рез виз­на­чен­ня меж, на­не­сен­ня на кар­ту та бу­дів­ниц­тво ого­рож.

Для Хмель­нич­чи­ни та­кі про­єк­ти — це ще й спо­сіб чес­но "по­мі­ти­ти" ба­га­то­на­ці­ональ­ну іс­то­рію краю: не ли­ше зга­да­ти її в книж­ках, а й под­ба­ти про ре­аль­ні міс­ця пам’яті, які пе­ре­жи­ли вій­ни, оку­па­ції й де­ся­ти­літ­тя за­бут­тя.

Читайте також:"У Кам’янці-Подільському офіційно відкрили сучасний Будинок правосуддя".