Потрібне не свято, потрібний закон

Для соціал-демократів ідея Клари Цеткін відзначати жіночий день прийшлася до душі. Адже це давало можливість залучити до свого руху значну кількість жінок.

Принижені і ображені, вони охоче пішли в цей рух і пройнялися неабиякою вірою цій ідеї, і, свято повіривши їй, попалися на гачок. Пізніше багато хто зрозумів облудність пропозиції, але деякі з них фанатично почали впроваджувати її в життя і відзначились при цьому особливою жорстокістю під час громадянської війни, і під час більшовицьких репресій.

Варто було б нагадати про  Землячку, яка власноручно без будь-яких докорів сумління з насолодою чинила розстріли. А згодом, коли більшовики остаточно прибрали владу до своїх рук, це свято нав’язувалося наполегливо, методично, розраховано, як і інші часто-густо базовані на міфах, на творення яких більшовики були неабиякі мастаки. Зомбування виявилося настільки інтенсивним і потужним, що через два-три покоління міфи надійно потрапляли у свідомість і приймалися за дійсність.

Щороку 8 березня з численних плакатів на натовп дивилися  щасливі усміхнені обличчя жінок-трудівниць поруч з атрибутами своїх професій. Промовам, побажанням, букетам не було кінця. В цей день дійсно забувалися образи, приниження, і не хотілося думати про те, що день пройде і зневага займе своє попереднє місце. Вищі урядові особи виголошували пишні побажання прекрасній половині людства, відбувалися урочисті збори, концерти.

Вважалося, що лише в Радянському Союзі жінка, завдячуючи партії, досягла рівності з чоловіком, мала однакові з ним пава: право на освіту, на працю. А раз так, то загнали жінку в підземелля шахт, на будівництво, на вантажні роботи, посадили за кермо трактора, за штурвал літака. І ніде і ніколи не бралося до уваги, що жінка і чоловік мають різну фізіологію і, що не кожна професія підходить тій чи іншій статі. Та й зауважити про це було небезпечно, бо суперечка з партією могла бути порівняна лише з самогубством.

 У фашистській Німеччині жителі Веймару не знали про існування поруч з ними концентраційного табору Бухенвальд. Не усвідомлювали собі і жителі комуністичної Росії про існування імперії ГУЛАГу. І коли в містах і селах широченної країни віддавали почесті будівницям світлого майбутнього, то на далекій півночі влаштовували так звані колимські трамваї різної степені важкості. Суть їх полягала в тому, що, коли переправлялися етапом групи ув’язнених жінок, і була потреба тимчасово розмістити їх в якомусь таборі, то карні злочинці напували горілкою конвоїрів і наступав “безпрєдєл”. Слово це, до речі, не перекладається на жодну мову світу. Це слово витвір тієї системи. На ранок прибирали трупи покалічених жінок, важких добивали, старанно вимивали від крові підлоги, а напівп’яні конвоїри провадили партію  дальше згідно встановленого маршруту. Близькі до божевілля ув’язнені продовжували свій нелегкий шлях. А в країні з піднесенням славили жінку-трудівницю.

 Ті роки минулися, але не минулася фальш, пов’язана з цим святом. Мабуть в жодній країні світу до жінки, до матері не вживають такої брудної лайки, як це робиться у нас. Важко сказати, чи є в якомусь куточку світу стільки злочинів щодо жінки, як у країнах так званого СНД, де жінку можна покрити брудною лайкою і не бути при цьому покараним. В Сполучених Штатах, наприклад, жіночого свята не було і немає, але приниження жінки карається дуже суворо. Чоловіки там дуже обережно ведуть себе по відношенню до жінки, бо будь-який необережний крок може бути  розцінений як сексуальне домагання, і тоді ніщо не врятує від суворої кари.

Отож, коли є справжня рівність жінок з чоловіками і коли жінка захищена законом, то жіноче свято непотрібне, бо воно в суті своїй є приниженням жінки, є лицемірством і нічим іншим. Зате в Сполучених Штатах і в інших цивілізованих країнах є свято Матері і є свято Батька.