"Коли я був там, мене охоплював жах, біль, і одночасно гордість", - спогади, роздуми, висновки учасників Революції гідності

День Героїв Небесної Сотні - пам'ятний день, що відзначається в Україні 20 лютого на вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам'яті Героїв Небесної Сотні. 

Події п'ятирічної давнини ще гостро та болюче живуть у серцях та головах українців. Революція однозначно дала зміни, але війна не дає нам, українцям, покращити життя та рухатись у напрямку змін.

Хто, як не учасники Революції гідності, свідки переломного моменту у долі країни, можуть розповісти, за що стояли, чого хотіли, куди прагнули? Журналісти "3849.com.ua" поспілкувались із свідками та учасниками буремних подій на Майдані, щоб кожен пам'ятав, як дались Україні ці зміни.

Ігор Дроздов - військовий, 34 роки

Йшов з одним виправданням, що людина, яка є "зеком" не може бути моїм президентом, тому якщо дивитися саме на цей план, то так, вони виправдалися, а нарахунок економічного зростання, реформування всієї державної структури, свідомості людей, то ні. Тому особисті інтереси виправдалися, але не суспільні.

Країна, влада, люди просто перефарбували. Мені це нагадує казку Франка, якщо ти лис, то завжди знайдеш вихід з ситуації, навіть коли за тобою, перемалювався і став царем звірів.  Майдан дав прагнення до чогось світлого, хоробрість, самоусвідомлення як народу і його шляху, даремно, що дав він це не всім, а всього лиш 5-7 відсоткам, а всі інші піднімають економіку Польщі". То був котел всіх соціальних страт : бомжі жили разом із професорами в одних палатках, бо одним було холодно, а іншим не стерпно жити обдуреними, футбольні хулігани разом із ветеранами афгану разом ходили у патрулі, ніколи політики ні до не після не були так близько до людей на постріл кулі чи плювка в лице(я про опозицію), справжні домохазяйки готовили бутерброди, тоді як крашені або ж голі феміністки влаштовували чергові акції. Всіх окриляла одна єдина віру в правдивість своїх діянь.Ми дивились кадри на всіх телеканалах з тілами і медичними машинами біля них.І нас переповнювали ненавість і бажання справедливості, але всі вже карти було здані, Янукович втік, стрілки з кабінету міністрів  також зникли, вевешників вивозили автобусами з центру і була домовленість випустити їх. Як зараз пам'ятаю, що ми всі обнімалися, бо раділи перемозі і як пост скриптум до якогось фільму жахів, коли вже хепіенд і всі герої живі дісталися кінця, хтось сказав: " ви дивились, шо там зараз в Криму?

Сергій Пантюк - український письменник, перекладач, журналіст, проживає у Києві (народився у с. Сокілець Дунаєвецького районі Хмельницької області), 53 роки

На фото Сергій Пантюк

Я був у Києві. Вночі на 19-е в мене просто під ногами вибухнула шумова граната. Потім мене забрали до лікарні, але наступного дня я втік назад на барикади. Хоча ходити було дуже важко, то зривав бруківку. Опівночі знову забрали в лікарню. От і всі спогади.

Люди змінилися, але не всі. В Києві це помітно більше, в Кам'янці - менше. Влада майже ідеально працює в міжнародному напрямку і дуже слабо - у внутрішньодержавному. Мене це іноді злить, але не розчаровує, бо як учасник усіх укр. здвигів від Революції на граніті, ніким особливо не зачаровувався. Якось так.Приємний спогад: це коли ми будували барикаду біля Жовтневого палацу і мене якийсь чоловік впізнав (мабуть завдяки фейсбуку) і сказав: "Ви письменник і не повинні тут таскати мішки зі снігом. Краще опишіть це все!" На що я відповів: "Тут я просто громадянин. Але і про письменництво: як я потім опишу все це, якщо не відчую на собі?". Ми посміялися, випили разом чаю і продовжили працювати.

Данило Білоус - студент, музикант, 20 років

На фото Данило Білоус

Мій батько був сотником однієї з сотень самооборони. Я теж був там кілька днів. Думаю, надії не виправдані, але тоді я був ще малим і мало що розумів. Але в повітрі відчувалося величезне збудження, передчуття чогось нового.

Андрій Заєць - режисер, 27 років

Щодо очікувань: в культурному вимірі країна зробила крок вперед. Це і кінематограф, і музична індустрія, різноманітні фестивалі. Україна сьогодні - хворий організм, який робить спробу вивести із себе токсичні речовини, які його гублять, але має неправильний рецепт лікування, який виписав старий лікар. Для того, щоб щось змінилось потрібно змінити погляди в наших головах. Історія вчить, що ми її не вчимо. 2004-й, 2014-й. Думаю і 2024-й буде. Ми на етапі, коли політики старого покоління ще виживають як можуть, а політики і реформатори, які нам необхідні - пішли недавно в школу.В основному я знімав мотивуючі ролики і приймав участь в просвітницьких акціях на місцях.

Сергій Мельницький - фахівець з гуманітарного розмінування, 45 років

Фото: з особистоо архіву Сергія Мельницького

Того дня, 18 лютого 2014 року, до мене в Київ прилетів мій друг Жак з Бельгії , ми з ним раніше проходили службу у миротворчий місії ООН у Лівані, до того він багато разів був у мене в гостях в Кам’янці, коли я там жив. Приїхав він спеціально для того, щоби підтримати своїх українських друзів і український народ у боротьбі за право розвитку Української держави у Європейському напрямку та проти корупції.

Мене вразило те, що побачивши ті страшні події майдану у себе на дивані в Бельгії, він купив квиток і прилетів з підтримкою до нас в Київ.

В вечері того дня нас запросили на сцену майдану, де Жак виступив з промовою до людей із словами вдячності і солідарності, за те що вони відстоюють європейські цінності, і є прикладом для європейців. Після промови ми відразу пішли на барикади, де в той час разом з протестувальниками знаходився  мій рідний брат Іван. По дорозі нам телефонували з вітанням друзі і знайомі з Кам’янця, які бачили наш виступ в прямий трансляції по телебаченню. Тим часом, по дорозі нам на зустріч  вже несли дуже багато поранених и вбитих патріотів України, Брата я знайшов на вул. Інститутській, Слава Богу, мій брат був тільки поранений.

Чи справдилися очікування?

Більшою мірою так, ніж ні. За цей час відбулося багато подій, неозброєним оком видко що зміни почали відбуватись, але ще потрібен час і бажання людей до змін, щоб очікування справдились.тЛюди змінилися у кращий бік, таке враження ніби прокинулися зі сну, стали більш людяними, відповідальними, патріотичними.

Всю владу обираємо ми, вона ніколи не була ідеальною, до того ж кожна влада це частково відображення нашого суспільства, його зрілості, здоров’я, корумпованості. Згодом і влада буде більш якісна, разом і з нами буде дозрівати. Все те що з нами відбувається, мало колись відбутися, це все наші, так би мовити ліки від совка. Без майдану і війни, Україна так і залишилася б на ментальному рівні 2013 року, цей вогонь змін та реформ нам ще треба підтримувати  разом ще багато років.

Олександр Марчук - аспірант кафедри історії України, К-ПНУ ім. Івана Огієнка, громадський активіст, 26 років

Майдан. Особливе слово для кожного українця. Коли я був там, мене охоплював жах, біль, і одночасно гордість. Гордість за те, що ми інші, для нас важливі цінності. Більше того, ми, українці, готові платити найвищу ціну – свої життя. Також я відчував єдність, надію та свою причетність до великої події в історії України. Майдан змінив нас, особливо, молодь. Я ніколи не забуду події Революції Гідності.

Мої очікування частково справдилися у плані розвитку громадянського суспільства, можливостей для молоді та дотримання європейських цінностей. Не справдилися  надії на вступ до ЄС, хоча було зроблено дуже багато у цьому напрямку, на об’єднання всього українського народу, через війну з російською федерацією, на трансформацію свідомості, адже зміни необхідно розпочинати з себе. Дуже важливі зміни які відбулися - це визначення чіткої орієнтації стратегічного курсу на ЄС та НАТО. Більше того, відбуваються реформування  всього суспільства. Маю велику надію на позитивний результат цих змін, які б змогли відчути у кожній сім’ї.  Багато людей. Вогонь. Дим. Шини. Бруківка. Щити.  Пам’ятні знаки про місця вбивства людей. Фотографії загиблих. Багато українських прапорів. Пункти допомоги та проживання. Гучна музика. Щирі люди…описати атмосферу дуже важко, але раніше такого я ніде не бачив. Єдине, що спадало не думку, це місце де почалась писатися нова сторінка української історії.

Олексій Бойко - фотограф, режисер естради та масових свят, 25 років

Автор фото: Бойко Олексій

Майдан був як країна в країні, люди об’єднані однією Цілю як одна велика сім’я. Доказавши що в нас присутній великий дух боротьби, та свободи, який завжди був від самого початку існування нашої нації. Одне велике серце яке включалось в один ритм з іншими зробивши крок на площу.На пам’ять приходять не думки а відчуття які переповнювали та дуже надихали і будили в тобі гордість за цих людей. Я був свідком історії яка відбувається на очах. Це навіки в серці і залишиться. Не розчарований тому що знаю що це був початок великої боротьби за країну яка є твоєю домівкою, і якщо ми доказали на весь світ що вміємо боротись за наше і не боїмось нічого і нікого, то і боротьбу цю не закінчимо. На все свій час і надія не вмирає завдяки таким людям які стояли на майдані.

Вадим Слюсар - працівник НТК "Завод точної механіки", 25 років

Ну як сказати, спершу, начебто промайнула надія на краще майбутнє, але потім почались платні поїздки в Київ. Люди їхали не за майбутнє, а за 500 грн! І чим більше часу минало-тим більше люди розчаровувались, це відчувалось. Ми швидко втратили віру! Майдан стояв скоріше через негатив до влади. Ну звісно були і щирі активісти, коли зустрічався з такими людьми-вони дарили надію.Нас просто хотіли знищити з середнини через народ! Я думаю ніхто не здогадувався просто, що Українці здатні злагодно вийти і потребувати кращого життя.Але чого ми врешті решт добились? І якою ціною було об`єднання.

Олег Матвєєнко - приватний підприємець, 30 років

Я був декілька разів в суботу допомагав прибирати. Одного разу ходили на барикаду казали що буде беркут але прийшло десь  з 500 тітушок і ті трохи постояли і розійшлися. Звичайно що очікування не виправдалися.

Артем Дозінський - музикант, 28 років

Був я безпосередньо у день до тієї ночі, все сприймалося мною неособливо серйозно. Адже в силу віку застав помаранчеву яка сильно розчарувала та поселила зневіру. Для мене картинка виглядала досить схожою. Незадоволений електорат організований для прикриття політичних амбіцій. Згодом це вже виглядало трохи по іншому. Політики лише підкидали дрова у багаття. Ну і звичайно згодом скористувались ситуацією, як завжди.Відчувалось у повітрі, що щось буде серйозне..

Максим Коротков - працівник фірми з виготовлення трансформаторів під Варшавою

Так, я учасник революції гідності і учасник бойових дій. Очікування не справдилися, нажаль... все рухається дуже повільним темпом. Зараз все як і тоді мусить на собі тягнути якась кагорта зі ста тисяч серед 40 мільйонів, Чому так? незнаю байдужих забагато...

Олег Гаращук

Атмомфера була особлива. Особлива, бо відчувалось, що ми боремось, боремось за своє майбутнє, за краще життя. Але, нажаль, стало тільки гірше, на мою думку. Починаюти подіями на Грушевського, закінчуючи нинішнім станом Донбасу.Звісно, є позитивні моменти. Ми, нарешті, отримали довгоочікуваний безвіз, той самий, недавній, томос.Хоча, мінуси переважають, над плюсами. І ще, проблемою є те, що на тлі цього патріотизму, активно почали діяти націоналістичні організації, які по суті своїй є не націоналістичними, а неонацистськими. Дивлячись на тих, хто є учасником цих ГО. Якщо говорити за владу, то нічого не змінилось, просто до майдану були "розумні бандюки", а на зміну їм прийшли "новачки".

Андрій Гуменний - студент факультету української філології та журналістики К-ПНУ ім. І. Огієнка

Подібний період пережило багато країн, але у нас він щось "затянувся". Безперечно всі очікували жити по-іншому, а натомість отримали підвищення цін і знецінення гривні. Люди більш зневірилися. Той хто був бідний, ще збіднів, хто багатий, ще примножив свої статки...

Валерій Каспров

У людей завжди очікування змін більші ніж є насправді. Якщо об’єктивно врахувати всі події, які відбулись в пост майданний період пов’язаний з війною, анексією Криму, втратою територій, потрясінням економіки і дт., то можна лише сказати, що ми , як країна, вистояли і думаю, що рухаємось у правильному напрямку.  Просто потрібно речі називати своїми іменами, якщо погано то погано, якщо потрібно затягнути пояси, то потрібно це зробити. Насправді Україна за останній час зробила цивілізаційний прорив. Ми спільними зусиллями розбудували армію, підписали угоду про асоціацію з ЄС, отримали безвіз, переорієнтували експортно орієнтовні ринки, проводимо реформи децентралізації, медицини та ін. Звичайно, система і люди які роками сидять на потоках пручаються і на мій погляд це є основне гальмо нашого подальшого поступу.

Читайте також:"Кам'янчани вибороли низку нагород на героїко-патріотичному фестивалі-конкурсі "Червона калина"