15:27, 7 березня 2017 р.

Це свято, чи це лицемірство?

В минулі роки я не раз торкався цієї теми, писав статті, віддавав їх для опублікування в місцевій пресі, але жодна з них надрукована не була. Збігло немало часу, коли на державному рівні перестали вшановувати 23 лютого, як День Червоної армії, як День Радянської армії, як День захисника Вітчизни. При цьому лише невелика кількість людей могла усвідомити безглуздість, міфічність, а точніше нахабну брехливість навколо цієї дати. Навіть сьогодні деяким офіцерам української армії ще хочеться випити склянку алкоголю за цей потворний міф. Але тут є ще надія того, що все ж таки воно вже відійшло в минуле. Та далеко не відійшла в минуле традиція відзначати іншу дату Міжнародний  жіночий день, який припадає на 8 березня.

Не буду торкатися історії його виникнення, нагадаю лишень, що ідею його запровадили німецькі комуністки на початку минулого століття, щоби привернути на свій бік пригноблене жіноцтво.  І тут відомий нам закон про декомунізацію мав би спрацювати. Та традиція міцно в’їлася в нутро наших людей, і питання залишається відкритим. Врешті-решт можна було би погодитися з цим святом, якби з ним не було пов’язано зухвале лицемірство, брехня і приховування фактів. Саме в цей день величезна кількість плакатів з усіх стін приваблювали людей усміхненими обличчями щасливих жінок, а сумки поштарів були переповнені такими ж листівками. А при всьому цьому весь Схід і Північ великої імперії був покритий мережею концентраційних таборів, в яких жінка переносила подвійний і навіть потрійний гніт і приниження.

Це свято, чи це лицемірство?, фото-1

Написаних і опублікованих згадок про дику оргію з вбивствами, катуваннями, зґвалтуваннями, каліцтвом і калюжами жіночої невинної крові є немало. Серед них назвемо найбільш відомі, написані в’язнем сталінських таборів очевидцем і жертвою тих подій Оленою Глінкою: «Колымский трамвай средней тяжести» і «Трюм, или Большой «колымский трамвай». Слово «трамвай» на блатняцькому жаргоні означало групове зґвалтування. В цих умовах жінка не була людиною, не була навіть скотиною чи річчю бо до худоби хазяїн ставився з повагою, як до чогось приватного, а тому й цінного. Не мали в’язні і фотоапаратів, аби зняти на плівку ці безчинства «народної влади». Свідоцтва диких оргій залишилися в численних малюнках в’язнів, які зараз зберігаються в спецхранах. І цей «бєспрєдєл» (кращого слова годі придумати) творився на широких просторах ГУЛАГу від Соловків до Колими. То як розуміти слова великого пролетарського письменника, основоположника соціалістичного реалізму Максима Горького: «Прославим женщину-мать – неиссякаемый источник жизни»? То ж чи є тут межа цинізму і лицемірству?

Це свято, чи це лицемірство?, фото-2

Говорити про це, як багато про що інше, не дозволялося, інакше або 25 років, або розстріл. Якщо так, то влада знала, що коїться за колючим дротом таборів смерті. Значно пізніше, коли переслідування перестали бути такими жорсткими, мені дещо доводилося чути від тих, хто там побував. А побувало там чи не половина населення країни, хто як в’язень, хто як наглядач, хто як вільнонайманий. То ж є питання для обмірковування: що ж собою уявляло суспільство, в якому марксизм-ленінізм був оголошений найвищою гуманною цінністю? По-перше, детальний аналіз істориків і філософів цього вчення показав, що не було воно гуманним, а, по-друге, сама Росія являла собою дику орду.

В часі Другої світової війни ця орда просувалася до кордонів Західної Європи. Тоді серед воїнів Червоної армії розповсюдили  відозву, складену радянським письменником Іллею Еренбургом. Подаємо її в нашій статті.

«Мы знаем все. Мы помним все. Мы поняли: немцы не люди. Отныне слово "немец" для нас самое страшное проклятье. Отныне слово "немец" разряжает ружье. Не будем говорить. Не будем возмущаться. Будем убивать. Если ты не убил за день хотя бы одного немца, твой день пропал. Если ты думаешь, что за тебя немца убьет твой сосед, ты не понял угрозы. Если ты не убьешь немца, немец убьет тебя. Он возьмет твоих и будет мучить их в своей окаянной Германии. Если ты не можешь убить немца пулей, убей немца штыком. Если на твоем участке затишье, если ты ждешь боя, убей немца до боя. Если ты оставишь немца жить, немец повесит русского человека и опозорит русскую женщину. Если ты убил одного немца, убей другого - нет для нас ничего веселее немецких трупов. Не считай дней. Не считай верст. Считай одно: убитых тобою немцев. Убей немца! - это просит старуха-мать. Убей немца! - это молит тебя дитя. Убей немца! - это кричит родная земля. Не промахнись. Не пропусти. Убей!»

Хотілося би цьому апологетові Імперії зла, комуністові сказати: «Але ж Карл Маркс і Фрідріх Енгельс теж були німцями». Хотілося б його запитати: «А що винні діти?». Вбити у воєнних умовах можна того, хто озброєний. Війна йде на полі бою, а не на мирній території, де знаходяться неозброєні жінки, люди похилого віку та діти. Цього письменника вже немає серед живих, але є ті, хто ладен оправдати злочини комунізму й не шкодують на це нічого. Але не можна заховати той факт, що весною і влітку 1945 року солдати Червоної армії зґвалтували 2 мільйони німок у віці від 8 до 80 років. У Німеччині в університеті Гревсвальд психіатр Пилип Куверт збирає свідоцтва очевидців цієї ординської сваволі. В Радянському союзі про це говорити заборонялося, у Східній Німеччині теж, а Західна Німеччина теж мовчала, бо всю вину за розв’язування Другої світової війни  покладали тоді на неї, хоча ми тепер знаємо, що в її розв’язанні винні обидві світові імперії.

Свого часу вийшла в перекладі на російську мову книга німецького журналіста Гюнтера Бёддекера «Горе побежденным! Беженцы ІІІ  рейха. 1944 – 1945.» В книжці цій автор однаковою мірою висвітлює злочини, як німецького керівництва, так і радянського. Різниця, мабуть, лише в тому, що у німців діяли крематорії, а в Союзі вічна мерзлота – це було дешевше й надійніше. Знущання над жінками описані так, що волосся на голові підіймається, а вночі після прочитаного не йде сон. Англійський історик Ентоні Бівор це грандіозне за своїми масштабами явище описує в книзі «Падіння Берліна». Не обійшов цієї теми російський історик Марк Солонін. Він вказує, що найбільші злочинства чинилися на територіях Східної Прусії, Померанії і Сілезії, бо по розрахунках російського командування ці території мали відійти від Німеччини, а щоби не мати клопоту з переселенням треба було примусити жителів самим шукати шляхів втечі від чуми ХХ століття. Ось перед вами документ того часу. Командир 153 стрілкової дивізії оголосив військам в 1944 році наступне:

«Мы идем в Восточную Пруссию. Красноармейцам и офицерам предоставляются следующие права:

Уничтожать любого немца

Изъятие имущества

Насилование женщин

Грабеж

Солдаты РОА в плен не берутся. На них не стоит тратить ни одного патрона. Их забивают или растаптывают ногами .»

А взагалі, майже весь радянський генералітет у Східній Німеччині  мав стосунок до зґвалтування в особливо тяжких формах:

це зґвалтування дітей;

зґвалтування з насильством і заподіяння каліцтв: відрізання грудей, тортури над жіночими статевими органами з допомогою всяких предметів, виколювання очей, відрізання язика, прибивання його цвяхами  та інше;

наступне вбивство жертв.

Ось вам обличчя «советского воина-освободителя», котрий на зміну нацизму приніс комунізм в його російській різновидності. Ось вам «свободная женщина-труженица», якій в Європу незабутній Васілій Тьоркін приніс велике свято «Восьмое марта».

Дослухайтесь до цих фактів, і чи не затріпоче ваше серце в тривозі за маму, сестру, дочку? Чи зможете собі уявити, як такі безчинства могли творитися над матерями в присутності дітей, над дітьми в присутності матерів? І чи можете ви собі уявити безмежне лицемірство захисників комуністичної ідеї і комуністичних свят? Якщо хтось на мої слова видасть якісь заперечення, то я без обдумування віднесу його до психічно хворих.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#вільнатема #блоги #блогикам'янчан #8березня #ЕдуардКрилов
0,0
Оцініть першим
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Авторизируйтесь, чтобы оценить

Коментарі

Оголошення
live comments feed...