Від філології до дронофотографії: шлях краєзнавиці та журналістки Ірини Пустиннікової із Кам’янця-Подільського

Кам’янець-Подільський - це місто, де історія дихає з-за кожного рогу. Але чи часто ми замислюємося, хто саме відкриває цю історію для всієї України та світу? Сьогодні героїнею нашого матеріалу стала людина, чиє ім’я нерозривно пов’язане з дослідженням української старовини.

Ірина Пустиннікова, відома багатьом як Blacky Kamienczanka, - журналістка, мандрівниця та авторка найстарішого краєзнавчого порталу "Замки та храми України". Вона відвідала 38 країн, написала десятки книг і першою показала тисячам людей красу забутих палаців та руїн.

Ми вирішили розпитати нашу землячку про те, як філологиня за фахом стала головною мандрівницею краю, чому перші кроки в інтернеті доводилося робити о 7-й ранку на пошті та де шукати натхнення, коли навіть дрони змушені "приземлятися".

- Добрий день! Ірино Сергіївно, ви за фахом іноземна філологиня. Як так сталося, що ви пов’язали своє життя з історією, краєзнавством та історичною фотографією?

- Коли я була у вашому віці, то мріяла мати два фахи, обирала між журналістикою та історією. Журналістика - це був мінімум Львів, але моя сім’я не могла собі цього дозволити через брак коштів.

Що стосується історії, то через розпад СРСР ця дисципліна кардинально змінювалася, переписувалася. Тому на мій вибір вплинула мама, яка порадила обрати філологічний факультет. Проте я сім років відпрацювала викладачкою у школі.

- Яка подорож стала для вас початком історичного шляху - тобто точкою старту?

- Мій шлях розпочався разом із моїм першим чоловіком. Це було наприкінці 90-х, коли він отримав водійські права. Ми подорожували Скалою-Подільською, містами Чортків і Бучач. Я була глибоко вражена краєвидами та пейзажами, які спостерігала. Я просто сяяла від емоцій, що мене переповнювали тоді, настільки, що сама себе не впізнавала. Це загалом змінило мій світогляд.

- Що саме вас вразило в місті Чортків?

- Мої перші враження були від костелу Святого Станіслава. Мені сподобався стиль, у якому збудована споруда, - надвіслянська готика. Чимось це нагадувало Європу.

- Вас цікавлять лише замки та храми України чи ви мандруєте й іншими країнами, досліджуючи архітектуру?

- Так, мої подорожі не обмежуються лише Україною. Я побувала приблизно у 38 країнах світу, але можу виділити три: Румунію, Австрію та Німеччину.

Німеччина мені сподобалася своєю чіткістю та організованістю - там складно заблукати. Також мені до душі її архітектура, культура і традиції. Час моїх подорожей туди зазвичай припадає на зимову пору, коли відбуваються карнавали.

- Створення сайту "Замки та храми України" припало на період, коли це ще не було популярним.

- Так, мій сайт є найстарішим і одним із найбільших подібних ресурсів. Історія його створення починається з появою інтернету в Кам’янці у липні 2000 року. Я могла користуватися мережею у головному відділенні пошти лише до 8-ї ранку, поки там ще не обслуговували клієнтів.

Поява інтернету відкрила для мене нові можливості у здобутті інформації. Спочатку я розміщувала оголошення на львівському пошуковому ресурсі з метою розповісти охочим і поділитися досвідом про 70 українських замків, у яких я побувала. Згодом мені запропонували створити власний сайт, щоб швидше реалізувати цю ідею.

Я задумала створити сайт разом із Валерієм Напиткіним і надіслала йому велику кількість фотографій. Але, зачекавши місяць, зрозуміла, що не можу більше чекати, і зробила все власноруч. За допомогою базових знань HTML я створила сайт на основі шаблонів-заготовок. Запустила його у червні 2001 року. До цього часу мій сайт не приніс жодних прибутків.

- Чи важким був цей шлях, з якими труднощами ви стикалися, хто був вашою підтримкою?

- Я дуже пишалася своїм проєктом і хотіла, щоб про нього дізналося якомога більше людей. Та далеко не всім це було цікаво. Більшість не розуміла, навіщо я це зробила. Лише одна людина підтримала мене в цьому - Павло Нечитайло.

- Розкажіть, будь ласка, про місце або історичний об’єкт, який вас особливо вразив і запам’ятався, але не є популярним серед українців.

- Узимку 1998 року, на католицьке Різдво, я потрапила до Кракова. Під час прогулянки ми зайшли до книгарні "Оріон". Там я побачила книжку під назвою "Замки та храми України". На одній із її сторінок була світлина великого зеленого каньйону, в якому стояли дві вежі. Біля фотографії був підпис: "Червоногруд".

Я одразу подумала про Червоноград у Львівській області. Але, повернувшись додому і почавши пошук інформації, з’ясувала, що це не Львівщина, а Тернопільщина. Знайти це місце на карті було неможливо - поселення знищили під час війни у 1944 році. Проте я все ж туди потрапила і розповіла про поїздку на сайті, завдяки чому про цю локацію дізналося значно більше людей. Нині вона є популярною, але, на жаль, частина однієї з веж уже обвалилася.

- Чи є у вас улюблене місце в Кам’янці-Подільському, куди ви любите приходити?

- Таким місцем є Польська брама. Але, на жаль, навколо неї звели багатоповерхівки, чим зруйнували її красу та індивідуальність.

- Ви зазвичай готуєтеся до подорожей чи обираєте формат імпровізації?

- До подорожей Україною я не готуюся. Якщо ж ідеться про мандрівки за кордон, надаю перевагу підготовці, щоб точно потрапити в заплановане місце. Це дає мені певне уявлення про локацію, яку я хочу дослідити.

Хоча саме завдяки імпровізації я свого часу змогла знайти та придбати перший і останній томи енциклопедії української культури.

- Ірино Сергіївно, нам відомо, що ви працюєте з аерофотозйомкою, використовуєте дрон. Чим для вас особливо цінний погляд "з висоти" і яку нову інформацію або емоцію, на вашу думку, дають такі кадри, яку неможливо побачити з землі?

- На превеликий жаль, нині небо над територією України закрите через повномасштабне вторгнення. За 2025 рік я змогла скористатися дроном лише двічі — за наявності спеціального дозволу.

Вид із пташиного польоту дає змогу побачити те, що неможливо навіть уявити з землі. Це певною мірою втілює давню мрію людства — навчитися літати.

- Ваш псевдонім у соцмережах - Blacky Kamienczanka. Розкажіть історію його вибору.

- Свій псевдонім я хотіла пов’язати з улюбленим музичним жанром - black metal. Але слово black було дуже поширеним у той час, тож я вирішила додати щось своє, щоб вирізнятися. Так і з’явилося друге слово - Kamienczanka.

Розмова з Іриною Пустинніковою - це наче читання захопливого пригодницького роману, де кожен розділ - нова подорож.

Ми залишали цю зустріч із чітким усвідомленням: історія - це не лише дати у підручниках. Це люди, які, подібно до Blacky Kamienczanka, мають сміливість бачити красу в руїнах і ділитися нею з іншими. І, можливо, наступного разу, проходячи повз Польську браму чи стіни Старої фортеці, ми подивимося на них уже зовсім іншими очима - очима дослідників, які вчаться літати навіть без крил.

Назар Опара, Оксана Руденюк