Лотереї приносять мільярди доходів державам і приватним компаніям по всьому світу. Коли покупець квитка мріє про джекпот, державні органи бачать стабільний грошовий потік із добровільного джерела. Але головне питання не в тому, скільки грошей збирається. Важливіше куди вони зрештою потрапляють, хто це вирішує, і чи справді ці кошти йдуть туди, куди обіцяно.

Офіційно більшість лотерей пояснюють: виручка йде на освіту, інфраструктуру, охорону здоров’я та інші суспільно важливі напрямки. Проте в реальності між заявами і фактами часто суттєва прірва. Кошти не завжди доходять до заявлених цілей, а навіть якщо й доходять, то механізм розподілу не завжди прозорий і не обов’язково справедливий.

В Україні, наприклад, УНЛ —  національна лотерея — позиціонується як державна структура, що спрямовує прибутки на потреби суспільства. Та як і в багатьох країнах, справжній суспільний ефект залежить від того, як саме розподіляються додаткові кошти і хто це контролює.

Спочатку — виграші

У більшості країн основна частина доходів від лотереї (зазвичай від 50% до 70%) йде на виплату виграшів. Це не щедрість. Це стратегія. Без гучних перемог і великих сум продажів не буде. Відсоток повернення залежить від виду гри — миттєві квитки зазвичай повертають менше, ніж класичні розіграші.

Такий розподіл необхідний для утримання інтересу гравців. Але він також означає, що на реальні суспільні програми після всіх витрат лишається лише 20–30% із кожної гривні.

Що лишається після виплат: адміністративні витрати, відсотки ритейлерам і держава

Наступна велика стаття витрат операційні витрати. Це реклама, друк, комісії для продавців квитків, захист від шахрайства та загальне управління. Продавці отримують 5–8% комісійних від продажу квитків і додаткові бонуси за виплату виграшів — залежно від країни.

Гроші, що лишаються після всього цього, політики й чиновники часто називають «на благо суспільства». Але назвати це чистим суспільним внеском — перебільшення. Реальність складніша.

Освіта, дороги, екологія: на папері й насправді

У США лотереї діють у 45 штатах та окрузі Колумбія. Майже всюди звучить одне й те саме: підтримка освіти. У Нью-Йорку, наприклад, з 1967 року лотерея принесла школам понад $86 мільярдів. Але критики зазначають: ці гроші часто заміщують бюджетні витрати, а не доповнюють їх. Це дає змогу уряду спрямовувати інші податки в інші сфери.

У Великій Британії кошти спрямовуються на культуру, спорт, історичну спадщину та розвиток громад. Із 1994 року лотерея зібрала для цих сфер понад £49 мільярдів. Навіть у цьому більш-менш прозорому випадку є питання щодо пріоритетів: деякі звіти вказують, що професійний спорт отримує непропорційно великі суми, тоді як місцеві ініціативи — менше.

У Франції компанія FDJ (Française des Jeux) за законом передає фіксований відсоток доходів на суспільно значущі проєкти: спорт, підтримку ветеранів, науку. Хоча модель чіткіша за багато інших, її також критикують, зокрема за повільну адаптацію до нових потреб.

У Нідерландах «Поштова лотерея» передає приблизно 40% доходу від продажу квитків на благодійність: права людини, довкілля, соціальні ініціативи. Тут діє зовнішній контроль, що робить модель рідкісним прикладом справжньої підзвітності.

Приклад України: UNL

Історія української лотереї — непроста. Після тривалої паузи у 2020 році уряд оновив нормативну базу і відновив роботу УНЛ під жорсткішим контролем. З того часу компанія намагається відновити репутацію й збільшити надходження.

Нові ініціативи, як-от запуск миттєвих лотерей спільно з NeoGames, мають на меті зробити систему сучаснішою, залучити більше гравців і, бажано, збільшити фінансування національних проєктів. 

Частина отриманого прибутку спрямовується на допомогу благодійним організаціям, зокрема фонду Tabletochki, який опікується лікуванням онкохворих дітей. Крім того, УНЛ бере участь у низці гуманітарних та культурних проєктів: від донорства крові для ЗСУ до підтримки музичних подій та благодійних розіграшів, під час яких зібрані кошти передаються дитячим закладам.

Окремий напрям — допомога дитячим будинкам і розвиток спорту: компанія передає інвентар у садочки та підтримує спортивні ініціативи. Також лотерея співпрацює з організаціями, що займаються профілактикою залежностей, та підтримує проєкти, спрямовані на міжнародну інтеграцію України. У сучасних умовах лотереї дедалі частіше стають джерелом фінансування для невеликих, але ефективних благодійних структур, які не мають змоги витрачати гроші на власну рекламу.

Регресивний податок під іншим іменем

Лотереї більше вдаряють по бідних, ніж по багатих. Дослідження в США, Канаді та Європі підтверджують: домогосподарства з нижчим доходом витрачають значно більший відсоток свого бюджету на лотереї. Це частина бізнес-моделі: мрія про раптову фінансову втечу найбільше приваблює тих, кому реально бракує грошей.

Саме тому лотереї часто називають «регресивним податком без примусу». Формально участь добровільна. Але в реальності не всі мають рівний вибір, коли фінансові знання низькі, а тиск високий.

З прозорістю — як пощастить

Не всі лотереї пояснюють, як використовуються зібрані кошти. А якщо й пояснюють — ці дані зазвичай поховані в річних звітах або розкидані по різних відомствах. У багатьох країнах немає незалежного аудиту, який би простежив шлях коштів від продажу квитків до кінцевих витрат.

У Південній Африці національна комісія з лотерей неодноразово потрапляла в гучні скандали через розкрадання коштів, призначених для неприбуткових організацій. У Філіппінах PCSO (Philippine Charity Sweepstakes Office) також критикували за відсутність прозорості й політичну заангажованість у розподілі грошей.

Ці приклади ілюструють глобальну проблему: без жорсткого контролю обіцянки «служити громадськості» можуть лишатися просто рекламним гаслом.

То хто ж виграє насправді?

Державам лотереї вигідні: це дохід без потреби впроваджувати нові податки. Приватні оператори — якщо дозволені — заробляють на ліцензіях і технологіях. Ритейлери мають додатковий трафік. Гравці отримують шанс, хоч і мінімальний, на великий виграш. Але справжня суспільна користь залежить від законодавства, контролю і прозорості.

Найкраще працюють ті моделі, де є чіткі закони, обов’язковий аудит, фіксований відсоток на суспільні потреби і незалежний нагляд. Інші ж покладаються на довіру та гучні обіцянки.

Лотереї не є злом самі по собі. Просто їх часто не розуміють. Їх продають як розвагу з суспільною користю, а на практиці це нерідко спосіб зібрати гроші без серйозної перевірки. Куди йде цей дохід і чи приносить він щось більше за політичний піар це те про що має запитувати кожен, хто купує квиток.