Розповідь переселенки з Донецьку, яка знайшла себе у Кам’янці

Спочатку я переїхала до Києва із Донецька, це було влітку 2014 року. Вибір можна зрозуміти – велике місто, де можна знайти роботу. Знайшла її я одразу, знадобилось лише 2 тижні, щоб мені запропонували непогану посаду. Ще й місцезнаходження біля метро у центральній частині міста. Так пройшло дев’ять місяців. Не буду казати, що офісна робота не для мене, але я не люблю працювати мов у клітці, коли тобі забороняється в обідню перерву читати книжки, бо це не подобається керівнику. Багато років я мріяла стати фрілансером, щоб працювати на результат, та ні від кого не залежати. Ще у Києві я почала фрілансити у вихідні. 

Потім я переїхала до Кам’янця-Подільського, вибір зробив другий член моєї родини, він був багато років тому з екскурсією. Місто припало до душі своєю атмосферою, історичними пам’ятками та дуже гарною енергетикою. Тут якось спокійно дихається. Для фрілансера багато переваг – не така велика орендна плата, як у великих містах, близькість до будь-яких установ. Ще дуже подобається, що за півтори години можна доїхати до Чернівців та Хмельницького. Нещодавно їздили зустрічати гостей на обласний вокзал. 
Особисто мені трохи не вистачає гарного торгівельного центру та магазинів. Серед гарних супермаркетів лише Сільпо. Заробітня плата не відповідає потребам людей, тому тут немає сенсу шукати офісну роботу. Але це дрібниці, як на мене. У Кам’янці є чудовий кінотеатр «Дружба», смачні роли від Панди та Скайпіцца. Дуже подобається гуляти на острові. Люди подобаються, адже вони тут привітні та толерантні, ніхто не реагує погано на переселенців, можна користуватись російською мовою. Орендодавцям було байдуже на мою донецьку прописку. 

Виражаю впевненість, що все буде добре. Бажаю кожному знайти свій дім, де б він не був.